Інформація про соціально-психологічну службу

Мета :

створити сприятливі психологічні умови для розвитку та саморозвитку особистості школярів та педагогів, а також сприяння організації оптимального освітнього процесу

Завдання соціально-психологічної служби:

1. Діагностика учнівського та педагогічного колективу;

2. Виявлення проблемних зон серед учасників навчального процесу та психолого-консультативна робота з ними;

3. Профілактична робота задля попередження неконструктивних конфліктів в учнівських та педагогічних колективах;

4. Здійснення заходів на зниження рівня тривожності та підвищення стресостійкості;

5. Забезпечення психологічного обстеження готовності до шкільного навчання дітей 1-го та 5-го класів;

6. Провести профорієнтаційну та профконсультаційну роботу серед випускників гімназії.;

7. Здійснення заходів з профілактики узагальнення у формуванні цінностей здорового способу життя з метою збереження та зміцнення морального і фізичного здоров'я учнів;

8. Психологічне забезпечення навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами, діагностики та відповідної корекційно-розвивальної роботи;

9. Психологічне забезпечення навчання і виховання здібних та обдарованих дітей, діагностики та відповідної розвивальної роботи.

Інформаційний куточок для батьків

Поради для батьків:

1. Щоб установити довірливі стосунки з дитиною та зберегти їх:

• Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.

• Не ставте забагато запитань.

• Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.

• Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена.

• Не вигадуйте для дитини багато правил — вона перестане звертати на них увагу.

• Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.

• Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.

2. Десять заповідей для батьків:

• Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи такою як ти хочеш.

• Не чекай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може тобі віддячити? Вона дасть життя іншому, той - третьому, і це незворотний закон подяки.

• Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.

• Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному, і, будь упевнений: дитині важко не менше, ніж тобі, а може й більше, оскільки в неї немає досвіду.

• Не принижуй!

• Не забувай, що найважливіші зустрічі для кожної людини - це зустрічі з дітьми. Звертайте більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

• Не картай себе, якщо не можеш зробити чогось для своєї дитини. Картай — якщо можеш, але не робиш. Пам'ятай: для дитини зроблено не достатньо, якщо не зроблено всього.

• Дитина - це не тиран, що заволодіває усім твоїм життям, і не тільки плід плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку життя дало тобі на збереження і на розвиток творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких буде рости не «наша», «своя» дитина, а душа, дана на збереження.

• Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби їй того, чого не хотів би, щоб робили твоїй.

• Люби свою дитину всякою - не дуже талановитою, невезучою, дорослою. Спілкуючись з нею, радій тому, що дитина - це свято, яке поки що з тобою.

Пам'ятайте:

• Якщо дитину постійно критикувати - вона вчиться ненавидіти.

• Якщо дитина живе у ворожнечі - вона вчиться агресивності.

• Якщо дитину висміють - вона стане замкнутою.

• Якщо дитина зростає у докорах - формується почуття провини.

• Якщо дитину підбадьорюють - вона починає вірити в себе.

• Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячною.

• Якщо дитина зростає в чесності - вона вчиться бути справедливою.

• Якщо дитина живе у безпеці - вона вчиться вірити людям.

• Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.

• Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості - вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. І, навіть, тоді, коли ми не помічаємо, наші діти спостерігають за нами і вчаться бути такими, як ми.

Як вчителю подбати про себе і залишатися в ресурсі?

Емоційний стан та стресостійкість вчителя безпосередньо впливають на емоційний стан учнів та атмосферу в класі. Саме тому освітянам вкрай важливо піклуватися про себе в часи високої невизначеності та стресогенності, віднаходити власні ресурси стійкості та життєвої енергії.

Пам’ятати про особистісні сенси

Стрес та перенапруження призводять до того, що люди починають сумніватися у правильності своїх дій та рішень, або ж, навпаки, беруть на себе забагато відповідальності. Протягом воєнного часу такий дисбаланс у поведінці яскраво виражений, адже людина перебуває в умовах невизначеності та втрачає здатність контролювати ситуацію. Повернути баланс допоможе звернення до особистісних сенсів. Варто згадати, чому було обрано саме професію вчителя, у чому цінність такої діяльності, що в ній надихає та мотивує. Свої думки необхідно сформулювати однією-двома фразами, записати та розмістити на рівні очей у робочому просторі.

Рефлексувати

Необхідно усвідомити, на які процеси та проблеми у професійному та особистому житті можна впливати, а які перебувають поза зоною контролю. У ході рефлексії варто відповісти на такі запитання:

• Які звички та практики добре працюють, приносять результат та наповнюють вас ресурсом в професійному та особистому житті?

• З якими проблемами ви стикаєтесь, чи можете на них вплинути?

• Що для цього потрібно та які ресурси впливу ви вже маєте?

• Які ресурси для вирішення проблем ви можете залучити або які нові ідеї та способи використати?

Трансформувати свою діяльність

Слід подумати над тим, як можна адаптувати практики навчання та викладання, аби зробити їх більш релевантними, ефективними та комфортними в теперішніх умовах. Наприклад, включити вправи для саморегуляції чи пошуку ресурсу в план уроку, дізнатися у класного керівника про нових учнів у класі тощо.

Інвестувати у професійні та особисті стосунки

Включеність у спільноту, підтримка близьких та однодумців допомагають пережити стресову ситуацію, пов’язану з війною, крім того, соціальна підтримка допомагає відновити життєву безперервність. Варто розбудовувати коло своїх професійних контактів, долучатися до професійних спільнот та платформ обміну досвідом. Корисно приділяти достатньо часу спілкуванню з близькими та друзями, підтримувати емоційний зв’язок, піклуючись одне про одного.

Розставляти пріоритети та ставити чіткі цілі

Кожного дня або тижня слід скласти перелік завдань для виконання (не більше десяти). Після цього важливо визначити пріоритетність кожного з них, сформувавши своєрідний «рейтинг» задач. На наступному кроці необхідно виокремити три найважливіших завдання та зосередити основні зусилля на них. При формулюванні цілей важливо враховувати різні сфери життя та їх відповідність цінностям особистості. Формуючи власні цілі, варто пам’ятати, що вони повинні бути конкретними, вимірними, досяжними, актуальними та своєчасними.

Хвалити та винагороджувати себе

Важливо навчитися відзначати свої маленькі та значні успіхи. Щодня та / або щотижня необхідно аналізувати прогрес у досягненні цілей, фіксувати основні моменти у записнику. Обов’язково слід винагородити себе за завершену справу.

Знаходити час для відпочинку

Через необхідність адаптувати навчальні матеріали та збільшення робочого навантаження межі робочого та особистого часу часто стираються, і переключитися стає дедалі складніше. Варто змінювати види активності, знаходячи баланс між інтелектуальною працею та фізичною активністю. Слід визначити час, який приділяється тільки собі та близьким – це може бути декілька годин зранку та ввечері.

Визначити та використовувати ресурси для відновлення

У ситуації стресу вміння поповнювати власні ресурси є найважливішим, тож потрібно прислуховуватися до себе і визначати джерела своїх ресурсів. Кожній людині притаманна власна унікальна комбінація ресурсів боротьби з несприятливими обставинами. Слід визначити, що допомагає відновити емоційну рівновагу: тілесні практики, заняття творчістю, читання, музика, спілкування, прогулянки тощо та регулярно приділяти час цим заняттям.

Пам'ятка для батьків про використання мотоциклів і скутерів неповнолітніми особами

     Водії мотоциклів, мопедів та скутерів є повноцінними учасниками дорожнього руху та повинні дотримуватись вимог Правил дорожнього руху України. До того ж, не всі, мабуть, знають, що керувати мотоциклом, мопедом чи скутером можна лише з 16-річного віку і виключно після отримання посвідчення водія відповідної категорії. Для мотоциклістів це категорія А. Для водіїв мопедів та моторолерів чи інших «двохколісних» з об’ємом двигуна до 50 куб. см. або ж електродвигуном до 4 кВТ – категорія А1. Аби отримати посвідчення водія необхідно пройти курси в автошколі, а після цього – скласти іспит. На жаль, нерідко за кермом незареєстрованих скутерів ганяють підлітки, яким ще немає навіть 16-ти років. Іноді це відбувається за мовчазної згоди батьків. Та доволі часто дорослі навіть не здогадуються про такі витівки дітей, або ж дізнаються про них надто пізно.
     Відповідальність за незаконну їзду на скутерах неповнолітніми нестимуть їх батьки за ст.184 ч. 3 КУпАП (Вчинення неповнолітніми віком від 14 до 16 адміністративного правопорушення) – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та матеріали справи будуть направлені на розгляд до суду, а транспортний засіб буде затримано!!!
     Відповідальність за те що особа не досягнувши 16-річного віку керує мопедом, мотоциклом чи автомобілем особа нестиме за ст. 126 ч 2 КупАП (Керування транспортним засобом особою, що не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом, або не пред’явила їх для перевірки) тягне за собою накладення штрафу, в розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та матеріали справи будуть направлені на розгляд до суду.
     Вкотре звертаємось до батьків: скутер – не іграшка! Перш, ніж купувати дітям таку небезпечну «забавку», добре подумайте про наслідки!

Ментальне здоров’я дітей під час війни: поради батькам та опікунам

Як підтримати дітей у непростий час війни:

Перш за все, будьте поруч. Ми — головне джерело підтримки для наших дітей. Дотик, обійми, щирі розмови та спільна діяльність — це прояв любові і присутності.

Намагайтеся бути прикладом, адже діти дивляться на нас і наслідують нашу поведінку. Можна розповісти дитині про те, що вам допомагає у складних ситуаціях.

Залучайте дитину до чогось корисного. Це допоможе скинути нервове напруження. Вдома чи в бомбосховищі — знайдіть можливість вчитися, малювати, гратися.

Поповнюйте внутрішній «павербанк» дитини. У цей складний час психоемоційних навантажень ми і наші діти потребуємо більше «підзарядки». Організуйте день так, щоб у дитини був сон, смачна їжа, гра з улюбленцями, фізична активність, читання книжок, теплі розмови тощо.

Як говорити з дітьми про війну?

Будьте відкриті до обговорення теми війни. Діти хочуть розуміти, що відбувається. Слухайте їх і чесно відповідайте на запитання. Якщо ви не знаєте відповідей, розмірковуйте і шукайте їх разом із дитиною.

Пояснюйте через казки, малюнки або історії. У казках діти знаходять приклади поведінки або мудрі думки, а у малюнках можуть показати, як вони бачать війну.

Говоріть з дитиною про почуття. Діти тривожаться, сумують, зляться та хвилюються так само, як ми. Покажіть, що ви розділяєте ці почуття. Завдяки цьому дитина не залишиться з ними наодинці.

Дайте надію. Мова не про псевдооптимізм. Надія — це про Світло, яке завжди перемагає темряву, попри біль та втрати.

Як підтримати дітей у випадку переїзду через війну

Говоріть із дітьми про переїзд і про всі пов'язані з ним зміни. Поясніть, чому ви вирішили поїхати, чому це важливо для вашої спільної безпеки. Це нормально — не мати відповідей на запитання, але важливо бути відвертим і говорити виважено.

Будьте уважними до почуттів дітей. Смуток через втрату зв’язку з домом і радість від нових відкриттів — це природні почуття, які допомагають зрозуміти наш досвід. Розділяйте їх з дитиною, злість скеровуйте у конструктив, а у відповідь на тривогу створюйте відчуття безпеки.

Не забувайте про базові речі і режим дня. За можливості, організуйте день так, щоб у ньому було місце сну, прогулянкам, часу з іншими дітьми, навчанню. І про свій режим дня також не забувайте.

Шукайте ефективні способи адаптуватися. До переїзду не потрібно ставитися як до паузи у житті, адже кожен день — цінний. Шукайте нове коло спілкування, можливості займатися улюбленим спортом тощо.

Пам'ятайте минуле, мрійте про майбутнє, живіть «тут і тепер». Ми можемо черпати силу у спогадах. Згадуйте, розповідайте, малюйте. Але також говоріть із дітьми про майбутнє, уявляйте його, діліться мріями. Це дає натхнення і сили пройти життєві випробування, коли ми не вдома.

Як підтримати дитину, якщо її рідні зазнали поранення на війні

Кажіть правду. Шукайте слова, щоб пояснити прогноз щодо подальшого перебігу лікування. Навіть якщо ситуація непередбачувана, дитині буде набагато легше, якщо цей шлях вона пройде не сама.

Залучайте дитину до піклування про рідну людину. Турботу можна проявити дзвінками, малюнками, відвідуванням у лікарні. Але перед тим, як дитина зустрінеться із пораненим, поясніть, що вона побачить. Якщо після візиту виникнуть запитання, обговоріть те, що її непокоїть.

Поясніть дитині, що рани бувають «невидимими». Пережиті травматичні події проявляються в емоційній площині, а отже дитина може відчувати, що рідна людина змінилася. Поясніть у зрозумілий для неї спосіб, що у людини зараз на душі.

Допомагайте адаптуватися до змін. Після поранення рідної людини життя сім’ї може сильно змінитися, але дитина має знати, що про її потреби не забули. Шукайте підтримки у рідних і друзів, у школі.

Як підтримати дитину, якщо її рідні на війні

Пояснюйте дитині, заради чого близька людина це робить. Буде легше подолати випробування, якщо розуміти його сенс. Наприклад, можна сказати, що тато разом із армією робить усе, щоб Україна перемогла.

Підтримуйте стосунки дитини з рідною людиною. Поставте фото на видному місці, коли є можливість зателефонувати, дозвольте дитині поспілкуватися. Альтернативою може стати запис голосу на телефон.

Відстежуйте, що дитина бачить і чує з новин. Дитина має право знати, що відбувається, але потрібно слідкувати, щоб вона не була переобтяжена інформацією. Коментуйте і пояснюйте, оскільки вона може зробити хибні висновки. І, звісно, діти не повинні бачити в телевізорі чи в інтернеті жахливі сцени.

Допомагайте справлятися з тривогою та смутком. Ми не можемо запевняти дитину, що з рідними не станеться нічого поганого. Але допомогти жити із цією невідомістю і не хвилюватися надмірно — нам під силу. Залучення дитини до якихось активностей може бути найкращим способом подолати тривогу.

Будьте чутливі до потреб — і дитини, і власних. Коли один із членів родини йде на фронт, інший залишається сам-на-сам із усіма обов’язками, серед яких і піклування про дитину. Поясніть малечі, що розумієте її потребу у щоденній підтримці, але якщо відчуваєте, що не справляєтесь — просіть про підтримку самі.

Як допомогти дитині пережити втрату

Поясніть, що сталося. Знайдіть можливість бути в цей момент поруч, використовуйте прості слова і зрозумілі пояснення. Зовсім маленьким потрібно пояснити саме поняття смерті — що відбувається, коли людина помирає. Будьте готовими до запитань, які можуть виникнути як одразу, так і згодом.

Можна залучити дитину до ритуалів переживання втрати. Ступінь залучення може бути різним залежно від її віку та обставин. Якщо дитина боїться прощатися із близькою людиною, не потрібно її силувати.

Дозвольте дитині проявити смуток, адже це — прояв любові до того, хто пішов. Підтримуйте — словами, обіймами, лагідним поглядом, та розділяйте її біль. Коли вона буде готова, допоможіть повернутися до звичного ритму життя.

Бережіть спогади про померлу людину. Можете разом створити «книгу спогадів» із фотографіями, листами та малюнками. Спогади про померлу людину — це також гарна нагода замислитися над сенсом життя та нашими цінностями.

Повідомте школу, друзів дитини, щоб її могли підтримати. Добре, якщо хтось із них візьме на себе ті ролі і завдання, які померла людина виконувала у житті дитини.

Утім, якщо бачите, що дитина довго перебуває у стресі через втрату, якщо в неї є порушення поведінки і функціонування, потрібно звертатися по фахову психотерапевтичну та соціальну допомогу. Тут важливо діяти вчасно.

І чи не найважливіше — потурбуйтеся про себе, щоб мати сили турбуватися про дитину.